| Історія України |
| На Головну сторінку |
|
Москва і Карпатська Україна від 1918 до 1938
Мирослав Прокоп В міжвоєнний період головна увага Москви в західноукраїнському питанні була скерована на підпольську окупацію, і довший час українське Закарпаття являло для неї менший інтерес. Передусім тут ішлося про відносно малу територію з невеликою кількістю населення, з багатьох поглядів занедбану в результаті довгої політики Угорщини, яка робила все в тому напрямі, щоб затерти всякі сліди національної і духовної єдности Закарпаття з українським материком. Після того, як Закарпаття було включене до ЧСР, нові володарі цього малого клаптика української території робили також чимало для того, щоб спинити природний процес розвитку Закарпаття в напрямі об'єднання з Україною. Підтримуване чеським урядом «русинство» і русофільство, протидія автономістичним тенденціям, існуюча угорська аґентура, вплив чеського урядничого апарату, - все це створювало на Закарпатті таку ситуацію, що нею Москві довший час не треба було турбуватися. Але ситуація почала мінятися, коли в результаті діяльності спізненого українського «народовецтва» в 20-их, а головно в 30-их роках українська ідея на Закарпатті перейшла в наступ і сили молодого українства ставали фактором, що з ним треба було рахуватися. Це не могло зостатися поза увагою большевиків та їх експозитури на Закарпатті. Тому, коли за українською орієнтацією ставали християнсько-народна, соціял-демократична та аґрарна партії, що зрештою були пов'язані з аналогічними чеськими партіями, то за таким курсом і проти русофільства на Закарпатті декляративно стала також місцева комуністична партія. Сталось це напевно також не без впливу всього тодішнього культурного і політичного розвитку в УССР і існуючих там тенденцій посилювати український рух за кордоном і підготовляти майбутнє з'єднання всіх українських земель. Тодішні провідні українські комуністичні діячі в УССР намагались вести на українських землях поза УССР власну політику, протиставляючись чужонаціональним комуністичним партіям, як це видно, напр., з політики Харкова щодо чеських комуністів. Український комуністичний Харків закидав їм, що вони ведуть на Закарпатті антиукраїнську лінію, і робив відповідні заходи в бюрі Комінтерну, щоб це змінити. Інтересно зазначити, що Комінтерн справді став по боці українських постулятів, і чеські комуністи мусіли офіційно визнати український характер Закарпаття. За це їм чимало перепало від інших чеських політичних партій. Варто однак зазначити, що, заявляючись декляративно за українським рухом на Закарпатті, Москва виявила свій інтерес в тому, щоб цей рух остався в державних рамках ЧСР і не набрав форм, які довели б взагалі до скріплення українського національного елементу поза СССР. Це стало цілком очевидним тоді, коли у зв'язку з загальною кризою ЧСР проблема Карпатської України набрала міжнародного значення. Як відомо, віддача території Судетів Німеччині в результаті рішення чотирьох великодержав у Мюнхені в вересні 1938 р. створила сприятливі умови для активізації існуючого автономістичного і самостійницького руху інших меншин в ЧСР, тобто словаків і українців. В результаті рішучих вимог карпатських українців Прага |